Анна Буяк. Гіпероб’єкти

Найновіша виставка Анни Буяк – це своєрідний «пейзаж-місце», всередині якого зустрічаємо заморожені в часі й просторі об’єкти, що відсилають до раптових явищ і невидимих сил. Блискавки, вибухи, післяобрази, дія магнетизму – недоступні повною мірою людському пізнанню – матеріалізуються в умовних алюмінієвих формах, а також на фотографіях та у відеороботах. Уявлений простір виставки стає творенням особистого досвіду і страхів авторки. Ми відчуваємо в ній також відлуння криз, які пережило людство у XXI сторіччі.

Cтворюючи представлені на цій виставці роботи, мисткиня надихалася теорією гіпероб’єктів американського філософа Тімоті Мортона. Згідно з цією концепцією, гіпероб’єкти – це явища, об’єкти і впливи, які не піддаються людському пізнанню, такі як радіоактивність, глобальне потепління, поклади нафти. Їх нелегко охопити уявою з огляду на їхній масштаб, невидимість, розпорошення. Одночасно вони чинять значний вплив на людство та біосферу планети. І хоча, як пише Мортон, «Вчуваємо їх тонко краєчком ока, спрямувавши зір на щось інше»[Timothy Morton. Mroczna ekologia. Ku logice przyszłego współistnienia / Tłum. Anna Barcz. Warszawa: Oficyna Związek Otwarty, 2023. S. 84.], всі ми в них занурені, не маючи шансів на втечу.

Це наратив, присвячений складним відносинам між людиною і природою. Він не дає простих відповідей на безперестанні питання, не знімає почуття провини чи апатії, але дозволяє примирятися з дійсністю й намагається перебороти песимістичне мислення про відсутність майбутнього. Це спроба перетворення страшного-невидимого у видиме-приручене.

Мортон як представник об’єкт-орієнтованої філософії (object–oriented philosophy), яка вважається галуззю спекулятивного реалізму, сформулював теорію, якої можемо дотримуватися або ні. Анна Буяк поринає в неї й матеріалізує на власні потреби ідею гіпероб’єкта, використовуючи з цією метою засоби й інструменти, пропоновані мистецтвом. Мисткиня заторкує категорії несамовитості, ілюзії, намагається вловити невловне, ледве відчутне й інтуїтивне – як запах озону під час грози, волосся, що стало дибки на потилиці чи наелектризована котяча шерсть. Мить, у яку відчуваємо атмосферний розряд, хоча бачимо лише короткі спалахи, що залишають гострі післяобрази на сітківці ока. Мисткиня вловлює її, затримує, а згодом відпускає в простір галереї. Анна Буяк намагається також вловити дію магнітного поля, невидимої сили, що оберігає життя на планеті, – нагромаджує його в одному місці й у видимій формі подає глядачеві. Вона дозволяє також, завдяки розтягненню часу відеореєстрації, насолоджуватися красою вибуху, що несе невидимі радіоактивні опади.

Мисткиня, снуючи цю захопливу оповідь, веде нас по виставці власним голосом і дозволяє сприймати гіпероб’єкти різними чуттями – зором, слухом, дотиком.

Проєкт є прем’єрним показом, реалізованим у рамках стипендії Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща.