Błotko – виставка дітей про болото, природу та уяву в галереїБолітце

Виставка Błotko — церозповідь дітей про глину та природу, частиною якої цей матеріал є. Решту може передати лише уява, спираючись на досвід природи. А це вже в руках, головах та інтерпретаціях глядачів. Ми не хочемо пояснювати світ, а радше його досліджувати та шукати власні асоціації. 

Ідея виставки виникла під час спостереження за руками мого сина, який місив глину. У нього не було мети, він експериментував з її пластичністю, перевіряв свій слід, досліджував холод-тепло, м’якість-твердість. Спостерігаючи за цим, я почувалася задоволеною та щасливою.

Другим моментом, який мене надихнув на створення цього проєкту стала книга “Яма” Емми Адбоге. Це історія про групу школярів, які, наперекір батькам і вчителям, на перервах найбільше люблять гратися в ямі.

Оповідачка цієї історії вимальовує перед нами образ людських дітей, які з запалом копають, ковзаються, викопують дику глину і роблять все, що їм приносить земні радощі. Ця яма – це місце свободи, самоорганізації та незалежності для дітей. Завдяки його матеріальності та потенціалу, героїні та герої будують свій світ, в якому ще багато чого можна відкрити. Тому я уявила собі, що виставку про глину як земний матеріал та її можливості створили б саме діти.

Власне так народилася виставка “Błotko”, у результаті художнього пленеру, в якому взяли участь діти. Проводила пленер мисткиня Наталія Копитко, яка також відповідає за сценографію виставки. Дизайнер Бартош Брилевський показав, як шукати дику глину та що з неї можна створити. Біолог і дослідник кажанів, Лукаш Іванюк, розповів про те, як тварини використовують болото для будівництва нірок, гнізд та схованок. Натхненні будівництвом тварин і глиною, учасниці та учасники пленеру створили виставку про світ природи та уяви.

Хоча глина століттями використовувалася для виготовлення утилітарних предметів, вона може пробудити і надихнути на створення чарівного світу, сповненого таємниць і значень. Згідно з грецьким міфом, Прометей зліпив людину з глини, змішаної зі сльозами. І дав їй душу з іскор, які він викрав з колісниці Геліоса — бога Сонця. Фраза “ми з тієї ж глини”, означає, що ми схожі один на одного. Уявімо, що тримаючи глину в руках, ми торкаємося природи. Ми — її частина.