Я хотіла б бути жовтим собакою

В архіві Лори Вебб Ніколс збереглися майже двадцять чотири тисячі фотографій, що показують життя сімей американських піонерів з міста Енкемпмент на півдні Вайомінгу. Це унікальне свідчення часу й місця – початку XX сторіччя на Дикому Заході – врятувала від забуття Ненсі Андерсон. Виставка, супутній захід 15-го Американського кінофестивалю, закорінена в трьох різних епохах, присвячена долям трьох різних жінок і є водночас фотоальбомом, репортажем, зібранням листів та спогадів, а також романом, базованим на фактах.

Лора Вебб Ніколс (1883–1962) прибула з іншими сім’ями до південного Вайомінгу наприкінці XIX сторіччя. Піонери оселилися посеред розлогого відкритого ландшафту без кінця й краю. На початку XX сторіччя місто Енкемпмент переживало бум як центр видобування міді, але сім’я Лори вела своє господарство. Лора від шістнадцятого року життя фотографувала, розвиваючи своє захоплення, а водночас доглядала за шістьма дітьми й змагалася зі злиднями. Фотографувала для заробітку й до шухляди, світлини проявляла в лабораторії, яку влаштувала в себе вдома. Після занепаду мідної промисловості в регіоні, всупереч суспільним нормам і численним перешкодам, відкрила власне фотоательє Rocky Mountain Studio, яке стало центром життя місцевої спільноти.

На виставці представлена творчість Лори в кількох різних ракурсах. Коли Лора проявляла фотографії для інших і якась їй подобалася, вона зберігала її в своєму архіві. Цей принцип чужого погляду й надихання ним ми переносимо на виставку. Ретельно каталогізований і впорядкований архів Лори врятувала Ненсі Андерсон, яка товаришувала з фотографинею на схилі її життя й досі живе в її домі в Енкемпменті. Домініка Прейдова потрапила до Енкемпмента 2022 року цілком випадково, шукаючи пального. Тут долі Лори, Ненсі й Домініки поєднуються в той карколомний спосіб, який іноді підсовує нам життя. Ненсі та Домініка вибрали двісті п’ятдесят знімків з-поміж двадцяти чотирьох тисяч негативів, деякі з яких Лора сама зробила, а деякі проявила й заархівувала в своїй колекції. На основі цих двохсот п’ятдесяти фотографій куратор Лукаш Рушніца зробив остаточний відбір.

Виставка «Я хотіла б бути жовтим собакою» – це розповідь про зустріч трьох жінок із різних поколінь в одному місці, про взаємне надихання і продовження поглядів – углиб себе, в минуле, в особисті історії та одна на одну.

Світ Лори – це жінки в корсетах, що скніють на краю світу, і їхня щоденна боротьба в складних умовах. Часто вони перебували самі на безлюдді, оскільки чоловіки працювали десь далеко: копали в шахтах, вирубували дерева в горах, будували нові доріги та прокладали залізничні колії. В об’єктиві Лори Дикий Захід – це не знаний нам із поп-культури світ чоловічої боротьби за владу й розбуялої злочинності, а щоденність, вловлена з тією уважністю, яка більше нагадує сучасні нам течії особистої фотографії. На світлинах ми побачимо людей із найближчого оточення фотографині: її сестру Лізу, чоловіка Ґая, маму, друзів і сусідів. Призвичаєні до фотоапарата, вони не особливо звертають на нього увагу, занурені в свої щоденні справи.

На Дикому Заході, який був світом чоловіків, жінки в корсетах ішли назустріч своїм прагненням. Вони самотньо їздили верхи на біваки в горах, тримали готелі та інші бізнеси. Вони потребували одна одної, спільно переживали самотність. На виставці робіт Лори Вебб Ніколм жіночі зв’язки набувають нового виміру – міжпоколіннєвого.