Dark Paradise. Внут­рішні оповіді

Виставка «Dark Paradise» – це оповідь, що розгортається навколо багатозначної категорії, якою є потворність. Галерея BWA Вроцлав Головний перетворюється на похмурий сад – переплетіннячудесного та жахливого, що запрошує мандрувати його загадковими закутками, захоплюватися формою та зустрічатися з відразою. 

Найновішу виставку в галереї BWA Вроцлав Головний її кураторки – Маґдалена Лязар і Катажина Очковська – уявляють як сучасну темну казку. «Dark Paradise. Внутрішні оповіді» зосереджується на тілі тайого виділеннях – на тілесності, яка уникає дисциплінуючих стратегій представлення або ідентичності, що не вписується в нормативний порядок бачення. Монстри, чудовиська та гібриди століттямизахоплювали й лякали. Їх сприймали як попередження, пророцтво, аналітичний матеріал, виставляли напоказ або прибирали з поля зору. Упродовж наступних епох, від античності до сучасності,монструозність розташовували в сфері гри, освіти, філософії, розваги та медицини. Проте незалежно від позиції, яку можна зайняти стосовно потворності, її неможливо усунути зі світу – вона є невід’ємноюйого частиною.  Адже зазвичай те, що приборкують, нормалізують та впорядковують, проявляється в наступних, несподіваних формах – як блискуче новоутворення на, здавалося б, упорядкованомусоціальному тілі. Форми саме такого типу демонструє виставка «Dark Paradise», запропонована кураторками за результатами відкритого конкурсу, організованого BWA Вроцлав.  

«Dark Paradise» представляє роботи сучасних мистецьких осіб у різноманітних медіа –від живопису, фотографії, відео, скульптури, інсталяцій аж до перформансу. Цей широкий спектр творчих практикдозволяє уважно придивитися до категорії потворності та парадоксальної краси того, що відкидається, неосвоєне, і часто вважається небажаним. У цьому контексті монстри й потвори можуть нарештізаговорити й розповісти не лише про свою природу, а й про нашу. Адже монструозність ховається не стільки в тому, що відхиляється від так званої норми, скільки в тому, чого ми часто не хочемо прийняти в самих собі. 

Сценографія виставки задумана як блискучий театральний простір, де переплітаються чудесність і жах. Згідно з тим, що заявлено в назві, експозиція є чимось на зразок похмурого саду, який запрошуєблукати по своїх загадкових закутках, досліджувати особливості, захоплюватися формою й зустрічатися з відчуттям відрази. Глядачі побачать виставку, поділену на чотири акти, пов’язані з потворністю. Вони зіткнуться з роботами, які картографують категорії монструозності й демонстраційності – творами Войцєха Іренеуша Собчика, Мартини Чех та Нільса Алікс-Табелінґа. У затемненому просторі знайдуть звукову інсталяцію Маріанни Родзєвич у товаристві двох менших об’єктів. У наступній частині виставки ми запросимо глядачів до «Саду насолод» Войцєха Іренеуша Собчика поруч із квітковою інсталяцією Марека Водзіславського, живописом Аґати Словак та новою інсталяцією Маґди Лязар. Представимо також керамічні роботи Наталії Копитко. Теми тіла, тілесності та сексуальності відвідувачі виставки знайдуть у фотографіях Анети Ґжешиковської та Ільони Шварц, а також у живописі та перформансі Анґеліки Пуфф. Глядачі побачать три дзеркала Йоанни Сітаж, інсталяції Наталії Сикорової та Йоанни Вєжбіцької. Прохід через «темний рай» завершують роботи Марека Водзіславського.  

Перформанс Анґеліки Пуфф 

Під час вернісажу відбудеться перформанс Анґеліки Пуфф. Проєкт натхненний казкою про Рапунцель та її довге волосся – символ романтизованої невинності й покори жінок, а отже, зразків поведінки, якими дівчаток годують із раннього дитинства. У цьому дійстві волосся стане тим, що перестає бути красивим і починає викликати тривогу та огиду.  

Мисткині й митці: Нільс Алікс-Табелінґ, Йоанна Вєжбіцька, Марек Водзіславський, Анета Ґжешиковська, Наталія Копитко, Маґда Лязар, Анґеліка Пуфф, Маріанна Родзєвич, Наталія Сикорова, ЙоаннаСітаж, Аґата Словак, Войцєх Іренеуш Собчик, Мартина Чех, Ільона Шварц 

Дофінансовано з коштів Міністра культури і національної спадщини, що походять із Фонду промоції культури – державного цільового фонду.