Велетки

Велетки – це виставка п’яти художниць, пов’язаних із Долішнім Шльонськом: Божени Біскупської, Уршулі Бролль, Єви Цепелєвської, Катажини Роткєвіч-Шумської та Єви Зажицької. Незважаючи на те, що вони використовують різні медіа – від живопису та широкоформатної скульптури, через фотографію та відео, до перформансу та ефемерної діяльності – у них багато спільного. Їхні біографії об’єднує етос життєтворчості: відданість колективній праці, створенню місць мистецтва та мистецьких середовищ.

Назва виставки стосується скельного масиву Велетки, розташованого в гірському масиві Сленжи – гори, важливої ​​для Долішнього Шльонська завдяки своєму розташуванню, красивому ландшафту та історії, яка сягає праслов’янських часів, коли та гора була місцем духовних практик і солярного культу. Велетенськими горами – найвищий масив Судетів – часто також називають усі Карконоші. Велетки – це також термін, який використовується в міфології. У скандинавських міфах так називають могутніх жінок, які вирізнялися знаннями, силою та красою. 

Аналізуючи історії героїнь виставки, можна зауважити, що сучасні розповіді про життя і творчість художниць позбавлені «винятковості», натомість зосереджуються на реальній діяльності. Це діяльність не для створення кар’єри, принаймні не тільки для цього. Це, насамперед, поєднання різноманітних, не завжди видовищних, заходів – повсякденних, творчих і спрямованих на благо громади. Філософ Єва Маєвська називає таке ставлення «слабким опором». Така перспектива дозволяє відступити від героїчної моделі суб’єктивності та повернутися до повсякденності. Близькість до людей і місць видається дуже важливою рисою, яка вирізняє всіх п’ятьох художниць. Кожна із них на певному етапі свого мистецького та життєвого шляху була залучена до колективної роботи, створення мистецьких місць, середовищ та спільнот, а також до опікунства. Їхня надзвичайна енергія та рушійна сила виявляються не лише у сфері мистецтва, а й у сферах духовних практик, догляду, будівництва та товариського життя.

Виставка – завдяки назві та зверненню до міфології, культури, географії і краєвидів – на наративному рівні міцно переплетена з Долішнім Шльонськом, зокрема з гірськими регіонами. Саме гори, їх потужність, краса, специфічний клімат, а також культурне багатство та загальнолюдські реляції спонукали митців багато років обирати цей регіон місцем своєї активності. Тут створюються мистецькі колонії, а також з’являються місця усамітнення та черпання духовних сил від контакту з природою. Гори Сухі, Карконоші, Ізери стали місцем фізичного, символічного та духовного закорінення для героїнь виставки. З Долішнім Шльонськом єднає їх проведене тут дитинство, навчання, наукова робота чи реалізація сміливих мистецьких і суспільних проектів у цьому регіоні. Однак це не єдине місце, яке з’являється в нарації Велеток. Художниці протягом багатьох років мандрували й далі мандрують різними регіонами Польщі, а для багатьох з них подорожі і перебування в дорозі є важливими елементами їхньої ідентичності.

У кімнаті Катажини Роткевич-Шумської представлені роботи, здатні викликати сильні емоції.

Співфінансовано Міністерством культури і національної спадщини Республіки Польща.