Там, куди не сягає світло 

«Там, куди не сягає світло» – це персональна виставка робіт інтердисциплінарної мисткині Лулу Макдональд. Вона розповідає про зростання в темряві, куди не сягає зір, поза межею контролю й видимості. Віхідним пунктом для виставки був Ревеневий трикутник у Йоркширі, де ревінь росте в абсолютній темряві, а його збирання відбувається при світлі свічок. 

Лулу Макдональд 

Творчість Лулу Макдональд (нар. 1991, Велика Британія) має голістичний характер і переповнена уявою. Її роботи – це інтердисциплінарні імерсивні інсталяції, які називають «біжутерією для архітектури». Скульптури мисткинінемовби виділяються з архітектонічних структур, пробивають поверхню землі або порушують порядок і змінюють спосіб сприйняття оточення. 

Макдональд працює з простором контекстуально, поєднуючи оповідь із найновішими науковими відкриттями. Як матеріал у своій мистецькій практиці вона використовує метал, скло й кераміку (скульптури, інсталяції), тканини (дизайн одягу) та графіку, вносячи у світ мистецтва новаторське мислення про вітраж, що виходить за рамки скляного зображення. 

Ревінь із темряви 

Скляні брами у формі рабарбару й металеві циліндри, що звисають зі стелі. В циліндрах висить одяг, а всю виставку освітлює тепле рожево-фіолетове світло. Десь поруч ясніють LED-маски для обличчя – вони випромінюють світло, синхронізоване з фазами місяця. Весь простір галереї «SIC!» BWA Вроцлав пронизує композиція, створена FAUXLÎ, що балансує між народною піснею, піснею протесту та колисковою. 

Особлива техніка вирощування ревеню в Йоркширі функціонує в проєкті Лулу Макдональд як метафора роботи, що виконується в «темні» часи: непевної, непомітної, а разом з тим послідовної. Мисткиня запитує, чи темрява, замість викликати страх, може стати простором дії, зростання й виживання. 

У галереї «SIC!» BWA Вроцлав мотив темряви перероджується в краєвид, що відсилає до чутливості мисткині, чиї скляні роботи нібито виростають із архітектури чи виринають із районів, недоступних світлу. Типові для ЛулуМакдональд органічні форми викликають асоціації з сецесійною легкістю, переплетеною з важкою фактурою металу. У просторі виставки можна знайти матеріальні відлуння зацікавлення екологією та міграцією – структури, які натякають як на рух, так і на напругу, немовби несучи в собі пам’ять про процеси зростання, ерозії та невпинної адаптації до мінливих умов. 

Зростання в темряві 

«Там, куди не сягає світло» розповідає про роботу поза денним світлом, про процеси зростання в складних умовах, і про співіснування людини, рослин та технології в середовищі, яке є водночас гнітючим і турботливим. Зростання тут є неприродним, а робота великою мірою непомітна. Однак у темряві щось постійно проростає: поволі, неідеально, але реально. Виставка показує, що навіть у темряві можливі процеси, які дозволяють тривати, адаптуватися й поступово розвиватися – те, що залишається невидимим, попри все невпинно розростається.