Склярки. Тіло в матеріалі напружень

«Склярки» – це виставка трьох мисткинь, чия діяльність розташовується на перетині ремесла, технології та мистецтва; вони працюють із матеріалом, обтяженим історією гендерних поділів та уявлень про те, хто «повинен» із ним працювати. Упродовж усього літа в галереї «SIC!» BWA Вроцлав буде представлено десять робіт мисткинь, які використовують скло, щоб розповідати про тіло та ідентичність у широкому розумінні – соціальну, культурну та гендерну.

Гаряче скло, що вимагає сили, координації та колективної праці біля печі, упродовж десятиліть сприймалося як матеріал, призначений виключно для чоловіків. Виставка «Склярки» заперечує це переконання, представляючи роботи Марти Бирдзяк (PL), Маї Кітаєвської (PL) та Садб Моулдз (IE), і розповідає про тіло в постійному процесі домовляння та про запозичення технік, обтяжених гендерною історією. Бирдзяк і Моулдз працюють в інтенсивному ритмі гути, залишаючись у безпосередньому контакті з іще рідкою, пластичною матерією, що глядачі зможуть спостерігати наступного дня після відкриття виставки під час показу різьблення скла в гарячому стані в гуті Академії мистецтв у Вроцлаві. Роботи Бирдзяк – це нестандартні, фантасмагоричні об’єкти, розташовані між гротеском та об’єктним сюрреалізмом, приправлені естетикою кемпу. У своїй практиці мисткиня відсилає до афективності жіночого тіла та сексуальності. Моулдз створює об’єкти, що нагадують переплетені тканини в процесі росту, трансформації та мутації – структури в естетиці несамовитості (англ. uncanny), що функціонують на межі організму та тілесної інтенсивності, які кураторка Анна Рачинська асоціює з феміністичним боді-горором. Кітаєвська обирає медитаційну працю в затишку свого помешкання, де терпляче створює роботи з тисяч дрібних бісеринок, перетворюючи техніку творення з бісеру, що асоціюється з «жіночим рукоділлям», у повноправну скульптурну стратегію. Використовуючи техніку, що в культурі приписується жінкам, вона створює форми, які асоціюються з частинами жіночого тіла, людськими органами чи формами, запозиченими зі світу фауни та флори. Співставлення цих різнорідних практик показує, як техніка впливає на сприйняття твору мистецтва і як зафіксовані поділи формують ієрархії в межах творчої форми.

У всіх представлених роботах скло є інструментом для осмислення тіла та його вплетення в різні залежності. Склярки показують, що скло не є нейтральним: воно реагує на дотик, тиск і температуру, записує напруження, опір і сліди роботи. Їхні роботи демонструють те, як різні мови можуть співіснувати в межах того самого матеріалу – від динамічного формування, через органічне наростання і аж до конструкцій, що будуються в уважному, повільному ритмі. Підзаголовок виставки – «Тіло в матеріалі напружень» – вказує на спільний орієнтир для цих практик. З одного боку, він стосується напружень, присутніх у тілі, що відіграють роль захисного механізму, пов’язаного зі стресом, емоціями, фізичним перевантаженням чи неправильною позицією тіла. З іншого боку, він є безпосереднім відсиланням до технічних властивостей скла, яке функціонує у стані постійного напруження.

Рекомендований мінімальний вік для відвідувачів виставки: 13+.

Супутні події:

Виставка та супутні заходи організовані за співучастю Академії образотворчих мистецтв імені Евгенія Гепперта у Вроцлаві.

про куратора виставки

Анна Рачинська – трансдисциплінарна візуальна мисткиня, викладачка й дослідниця, чия практика зосереджується на соціально-політичній та соціально-культурній проблематиці. Особливе місце в її праці займають процеси трансформації, що відбуваються в Центрально-Східній Європі – від спадщини совєтського комунізму по розвиток неоліберального капіталізму в масовому суспільстві. Рачинська аналізує структурні напруження між селом та містом, технологією та природою, працею та капіталом, грошима та статусом, а також складні відносини влади, що описуються в межах теорії інтерсекційності. Важливою сферою її останніх мистецьких і теоретичних досліджень є поняття праці – як у матеріальному, так і в нематеріальному вимірі, в тому числі феміністичне розуміння емоційної праці. Відсилаючи до феміністичної теорії та критичних досліджень праці, Рачинська показує тісні звязки між афективними, реляційними й доглядовими практиками та глобальними економічними системами. У цьому контексті її творчість показує напруження між абстрактною логікою капіталізму та досвідом тіла, емоцій і повсякденності.